КОМАНДА777 (komanda777) wrote,
КОМАНДА777
komanda777

Який він, сенс життя, у селянина?

 Дев’ятнадцятий рік минає з того часу, коли Борис Степанович Приходько заснував фермерське господарство «Зорянськ». За цей час довів і собі, й людям, що він, колишній перший секретар райкому партії, у змозі власною працею прогодувати себе, свою сім’ю та ще й допомогти в обробітку землі багатьом іншим людям. І зараз, у свої 75 років, фермер Приходько міцно стоїть на землі.

– Мало хто із моїх знайомих так знає землю, людей і наш район так, як Приходько, – каже голова районної ради Дмитро Макосій. – Ми завжди дослухаємося до його порад як депутата і просто мудрої людини з великим виробничим та життєвим досвідом.  Не рідко радимося з ним і з питань державного будівництва та розвитку місцевого самоврядування. Район може тільки пишатися такими людьми.

Чому ж так сталося, що переконаний прибічник великотоварного сільгоспвиробництва (таким, до речі, він залишається й досі), який чотири роки відпрацював головою колгоспу, ще чотири – головою райвиконкому, два роки стаціонарно навчався в Академії суспільних наук при ЦК КПРС, після чого 12 років успішно очолював район, став… фермером? Сам Борис Степанович вважає, що відповідь тут складно сформулювати якимись однозначними фразами. Суть полягає в тому, що піти тим шляхом, яким пішло багато його колег, він тоді не зміг. Не в його вдачі «перефарбовуватись», підлаштовуватись, аби тільки отримати місце у владі чи бізнесі. А  жити далі так, щоб це було чесно перед собою і перед людьми, на його думку, можна було тільки незалежною, вільною особистою працею. До речі, саме так, як це і проголошувалося з високих трибун. Ось це він зрозумів і підтримав. Хоча багато з чим іншим був не згоден. Ще тоді, наприкінці вісімдесятих та на початку дев’яностих, запідозрив, що разом з позитивними результатами «прискорення і перебудови», започатковувалося й таке, що інакше як шкідництвом назвати не можна. Замість примноження досягнутого, якось, «тихою сапою», у нас примудрялися нищити найзначніші здобути. Нам підказали відмовитися від атомної зброї – ми це зробили; нам порадили приватизацію – ми знищили пароплавстсво, колгоспи, потужне великотоварне тваринництво і т.д. Не розумів цього Приходько, не підтримував і, тим більше, не міг бути його співучасником.

Свого часу, саме за його керівництва, у Комінтернівському районі було збудовано 4 потужні тваринницькі комплекси, 4 птахофабрики, 10 шкіл, 2 поліклініки, чимало інших  житлових та соціальних об’єктів. На його очах згодом усе це стало руйнуватися. Якби не важка праця на землі, дуже тяжко було б пережити все те. Особливо важкими виявилися перші роки. Допомагали такі ж фермери. В одного була сівалка, у другого – трактор. Кооперувалися. Брали кредити, брав і Приходько. Віддавати важко. Складно. Зараз рідко хто бере, бо багато хто «обпікся» на цьому. Чимало було таких, що мріяли нажитися на фермерстві, а втратили більше, ніж у землю вклали…

Нині у Бориса Степановича в обробітку 100 гектарів. Це – його власний наділ для ведення фермерського господарства та паї родичів. Має набір техніки, належний досвід. Якось виживає. Але й досі не розуміє: для чого було проголошувати курс на фермерство і водночас робити все для його загибелі? Із тих товаришів, що у 1991-92 роки разом з ним узялися за цю справу, більшість вже від неї відцуралася. Один тільки приклад, який багато чого пояснює. Раніше, коли Приходько керував районом, тут на кожен гектар ріллі щороку вносилося по 8 – 10 тонн перегною та по 220 – 230 кг (у фізичній вазі) мінеральних добрив. Держава ж допомагала! Що маємо сьогодні, коли із знищенням тваринництва не стало органіки, а ціна на міндобрива піднялася до хмар? Нині в районі на поля вносять по суті один азот, та й то по 60 – 80 кг на гектар…

– А що робиться з так званим ринком зерна! – бідкається Борис Степанович. – Минулого року заїжджий покупець узяв у мене 54 тонни ячменю. Оформив накладну, пообіцяв розрахуватися після того, як сам це зерно продасть. Не розрахувався й досі. Я звернувся до міліції. Відповіли, що роботи й так багато, не можуть взятися за цю справу. Виникає запитання: кого ж захищає держава? Того, хто працює, чи того, що наживається на чужій праці? Хочу звернутися до обласного міліцейського начальства, не допоможе – піду до міністра. Але землю обробляти все одно буду. Бо який же інший сенс життя у сільського мешканця? Тривожить і ще одне – ринок землі, який нам дуже наполегливо зараз радять запровадити. Це ж буде окупація. А ми, діти війни, знаємо, що воно таке. Он, наприклад,  голландці: свою землю бережуть, тваринницькі комплекси розвивають. І від наших чорноземів у разі їх продажу не відмовляться. Будуть нам хліб, молоко, м'ясо продавати. І до свого, до речі, а не до нашого пенсійного фонду гроші з тих прибутків відраховувати. Пора нашим керівникам та бізнесменам зрозуміти: земля – не джерело збагачення особисто для когось, земля – засіб існування народу, який на ній живе. А ще наша земля  – це досить вагомий аргумент у питанні державної незалежності, ґарант виживання вітчизняного сільгоспвиробника.

Олександр НЕБОГАТОВ,
Комінтернівський район

"Одесские известия"

 

Борис Степанович Приходько – депутат районного совета, председатель Контрольной комиссии ОК СПУ

  В  течение  последних  28  лет     жизнь  и  деятельность  Бориса  Степановича  Приходько  неразрывно     связана с  Коминтерновским  районом.  В  1979  году,  после  окончания  Академии  общественных  наук,  он  был  избран  первым  секретарем  районного  комитета  КПУ.,  В  этой  должности  проработал  бессменно  12  лет.  Когда  в  1991  году  встал  вопрос:  остаться  ли  верным  партии,  в  ряды  которой  вступил  в  1957  году,  или  избрать  путь  конформизма  с  целью  получения  должности,  Борис  Степанович  остался  в  КПУ.  И  лишь  после  ее  запрещения,  вступил  в  Социалистическую  партию  Украины.  Хоть КПУ и возродилась, он остался верен Соцпартии »

Прямая речь:

            «Еще  с  1991  года  меня  призывают  покаяться  за  мое  партийное  прошлое.  Не  вижу  необходимости  в  этом,  ведь  не  делал  людям  зло  на  своей  должности.  Да,  наверное,  и  были  какие – то  ошибки,  как ,  например,  в  достаточно  жесткой  и  активной  антирелигиозной  деятельности.  Неразумно  было   разрушать  церкви,  это  был  явный  перегиб.  Но  были  же  хорошие  дел. Люди  ощущали  уверенность  в  завтрашнем  дне.  Даже  земля  и  та  ощущала  каждодневную  заботу:  страшным  преступлением  было  иметь  незасеянные  или  запущенные  поля.  И  она  отвечала  хороши ми  урожаями. Пусть  каются  те,  кто   довел  до  истощения  не  только  землю,  но  и  большинство  населения  Украины.

                                        

                                                                (Из материала, опубликованного в    «Одесских гранях»)

 

                                                                   Огромное спасибо Ларисе Борисовне Булло, предоставившей эти материалы для «Команды777»


На переднем плане Борис Степанович Приходько на митинге,
посвященном защите прав "Детей войны"

Предыдущий материал о Коминтерновском районе здесь

 

Subscribe

Recent Posts from This Journal

Buy for 1 000 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    default userpic
    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments